Сторінки польської історії: Юзеф Пілсудський і повернення Польщі на карту Європи

707

«Пілсудського я б назвав винятковим фахівцем з організації пограбувань поїздів, банків, поштових відділень, а так само терористичних актів»

Начальник Варшавського охоронного відділення Павло Заварзін

 Юзеф Пілсудський – легендарний польський політичний і військовий діяч, чиї дії призвели до виникнення раніше розділеної трьома країнами Польської держави. Цей персонаж польської історичної хроніки далеко не так одіозний, як Лех Валенса. У пам’яті поляків він назавжди залишиться, як розумний інтриган, який за допомогою вмілого лавірування між головними політичними силами Європи початку двадцятого століття зміг домогтися незалежності і відносної стабільності своєї батьківщини. Чи був він настільки геніальний і непогрішний, або ж його персону прийнято звеличувати лише за заслуги, так вдало забуваючи про невдачі? Давайте розбиратися.

Для початку варто окреслити ситуацію в якій опинилося польське населення на рубежі двадцятого століття: Польща повністю стерта з карти світу трохи менше століття тому, її територія розділена між Пруссією, Німеччиною і Австро-Угорщиною. Будучи уродженцем Вільно, Пілсудський формально був громадянином Російської Імперії, яка страждала від цілого ряду проблем. Череда непопулярних реформ Олександра третього, загальна відсталість державного апарату і технічного оснащення країни привели до появи великої кількості об’єднань незгодних як серед інтелігенції, так і простих робітників. Як наслідок виникали марші, страйки та протести, які жорстоко придушувалися владою імперії.

Пілсудський по праву вважав себе націоналістом і тому вкрай негативно ставився до проросійських рухів. В очах влади він також був неблагонадійним молодим чоловіком, якого заарештовували двічі лише на першому курсі Харківського медичного університету за участь в незаконних об’єднаннях і їх акціях. Підозри в неблагонадійності польського активіста повністю виправдалися, коли в 1886 році була розкрита змова з метою вбити Олександра Третього. Уродженець Вільно, Юзеф допомагав одному з учасників змови знайти де купити отруту в місті. Незважаючи на статус свідка у справі про змову, Юзеф Пілсудський отримує 5 років заслання в Сибір, а його брат Броніслав, дивом уникнувши страти – 15 років на Сахаліні.

 Цікаво: в тій самій справі проходив і був засуджений на смерть Олександр Ульянов. Ця подія дуже сильно вплинула на його брата Володимира, який через десять років очолить партію більшовиків під політичним псевдонімом Ленін.

Після заслання Пілудскій повертається на історичну батьківщину під Вільно, де наступні 10 років є активним учасником Польської Соціалістичної партії і головою її литовського крила. Чи потрібно говорити, що партія була незаконною? Арешти її членів стаються все частіше, а налагоджувати розірвані через них політичні зв’язки все важче. У той же час, політична вага самого Пілсудського продовжує зростати – він виступає на з’їздах соціалістичних партій в Швейцарії (де знайомиться з Ігнацієм Мосцицьким, майбутнім президентом незалежної Польщі) і півтора року живе в Лондоні, де представляє Робочий Центральний Комітет.

Справжню загрозу для Російської імперії дії Пілудского починають представляти під час російсько-японської війни. Спільно з японською розвідкою, польські соціалісти розробляють операцію «Вечір». В рамках угоди, поляки повинні будуть перешкодити мобілізації, організувати опозицію проросійському руху і підняти збройне повстання. За це соціалісти отримають винагороду в сумі 10 тисяч стерлінгів. Окремим пунктом стоїть створення спеціальної агентури, яка повинна забезпечувати японську сторону інформацією про пересування російських військ –  через декілька років це агентство багато в чому, вирішить долю вільної Польщі.

Тут на сцену виходить політичний противник Пілсудського – Роман Дмовський, який приїжджає в Токіо і намагається переконати Японію, що співпраця з польськими соціалістами в кращому випадку не принесе бажаних результатів, в гіршому – зашкодить обом сторонам. У липні 1904 року Пілудскій теж прибуває в Токіо, щоб переконати імператорський двір підтримати початок польської партизанської війни (в тому числі і зброєю). Реалізувати план вдалося лише частково, але завдяки діям Дмвоского, який був проти збройного опору, Японія відмовилася фінансувати повстання.

На щастя для Пілсудського і партії польських соціалістів у Російській імперії зараз є важливіші проблеми – політична напруга в Європі ось-ось досягне піку і почнеться Перша Світова Війна. На думку Пілсудського, єдиний шлях Польщі до незалежності лежить через розгром Російської імперії силами Австро-Угорщини і Німеччини, які потім повинні бути переможені силами Антанти. Дмовський навпаки – агітує за підтримку союзу Російської Імперії і Західних країн.

Країна поділяється на два табори, але на відміну від Дмовського, Пілсудський володіє реальною військовою міццю – його бойові групи мають хорошу підготовку і спорядження. Крім того, завдяки підтримці Австрії він зміг навчити і озброїти військово-спортивні організації, перетворивши їх в Польські легіони. Поки Дмовський ставив на політику і полеміку, Пілсудський створював армію і вже до 1914 року він був готовий вступити у війну на боці Центральних Держав (Німеччини та Австро-Угорщини). Як тільки Російські війська перетинають географічну кордон Польщі, Пілудский проголошує себе комендантом польських військ, підлеглих нібито створеному у Варшаві Національному уряду. У реальності, такого уряду не існувало, але Пілсудський розраховував викликати цією заявою повстання на підконтрольних Росії територіях і внести сум’ятицю в армію, де, в числі інших народів, служили етнічні поляки.

Як тільки з’ясовується, що країни Антанти беруть верх у війні, Пілсудський одразу виходить з Державної ради, створеної Німеччиною на окупованих територіях і розпоряджається, щоб польські солдати не присягали на вірність Центральним Державам. Обурені німці ув’язнюють його в Магдебурзькій фортеці, вимагаючи від нього лояльності. У результаті Пілсудський провів трохи більше двох місяців в фортеці і вже 8 листопада 1918 після закінчення війни повернувся до Варшави тріумфатором, де був призначений тимчасовим главою новоствореного Держави Польської.

Влада Юзефа Пілсудського була, багато в чому, заснована на військовій могутності, тому щоб закріпити свою політичну позицію, йому довелося вдатися до допомоги лівих партій, в лояльності яких він був упевнений. На їх основі був сформований тимчасовий уряд на чолі з Анджеєм Морачевським, який запровадив низку важливих реформ за зразком Західної Європи: встановлення восьмигодинного робочого дня, соціального страхування на випадок хвороби і мінімальної зарплати на державних підприємствах.

Незважаючи всі старання, кабінет Морачевського швидко втрачає популярність і через півтора місяці, 5 січня була реалізована спроба державного перевороту, яку швидко придушили війська Пілсудського. Оцінивши невдоволення народу, Юзеф розпускає уряд. Заснований в тому ж січні Сейм створював видимість народної влади, але фактично, першим же своїм указом наділяє Пілудского необмеженими повноваженнями, зосередивши в його руках всю державну владу. Призначення нового уряду дало привід країнам Европпи остаточно визнати статус Незалежної Польщі. Чітких кордонів держави не обумовлювалося тому наступні чотири роки Польща проведе в війнах за спірні території.

 

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here