Як живеться іммігрантам: історії людей, що переїхали до Польщі

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński i Rosyjski. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

Міркувань на тему: «чи добре живеться іммігрантам» дуже багато, а однозначної відповіді все-одно ніхто не дасть. Завжди будуть ті, хто «за» і ті, хто «проти». У кожного свої причини і своя правда. Сайт «Польща Сьогодні» поспілкувався з кількома людьми і дізнався їх думку щодо «іммігрантського» життя.

Тетяна, 35 років: «Я переїхала до Варшави 3 місяці тому. В Києві у нас з чоловіком було все – квартира, машина, робота… Але чогось не вистачало. Спочатку поїхав чоловік, а через деякий час і я. Знайомі мене не розуміли – «Як так, кинути хорошу роботу, друзів, родичів, все своє життя і просто поїхати?» А я зробила це і не шкодую, бо закохалася в цю країну з першого погляду! Тут стільки всього цікавого! А скільки можливостей! Варшава стала для мене другим домом. Сподіваюся коли-небудь відкрити затишний готель, створивши як робочі місця, так і місце, в яке хочеться повертатися».

Андрій, 27 років: «Знайомство з Польщею було, м’яко кажучи, несподіваним: приїхавши на роботу з одними умовами, я побачив реальність і вона мене не вразила. На жаль, нечесні працедавці є скрізь. На наступний же день я зібрав речі та поїхав до столиці. Спочатку було нелегко: без знання мови знайти хорошу роботу дуже складно, та й не тільки роботу. Але в мене була мета і все інше не мало значення. Я працював по 12 годин, а ночами сидів над підручниками, так як курси тоді були розкішшю. Зараз я отримую третю вищу освіту, працюю на престижній роботі і, знаєте, – я щасливий тут. А труднощі – адже вони загартовують».

Зінаїда, 28 років: «У мене все сталося випадково: ми з подружкою приїхали по туристичним візам подивитися сусідню країну, а повернулися з пропозицією вийти заміж і гіпсом. Ну про гіпс і подружку історія сумна, але моя закінчилася добре – після 6 місяців листування – я повернулася у Польщу і вийшла заміж. Професія у мене універсальна – я перукар, тому з роботою проблем не було. Я більше переживала, що будуть проблеми з комунікацією, інший народ все-таки. Але я помилялася: мені зустрічалися і зустрічаються настільки позитивні і відкриті люди, що я відчуваю себе тут дуже комфортно».

Ольга, 29 років: «Пристрасть до вивчення іноземних мов була у мене ще зі школи: англійська, німецька, потім польська, так справа дійшла і до арабських мов… Закінчивши університет, я вже не перший рік заробляла на перекладах і цілком непогано почувалася в Україні. Але коли запропонували роботу в Польщі помічником присяжного перекладача – моментально погодилася. Не можна назвати цю роботу легкою і спокійною, але досвід і знання, які я отримала, не зрівняються ні з чим. Через 5 років я відкрила свою власну фірму, працюю на себе і цілком впевнено стою на ногах. Я рада, що переїхала у Польщу й їхати мені звідси хочеться хіба що на екскурсії і ще не звідані країни».

Всі ці люди іммігранти, у кожного своя історія, але вони сходяться в одному – Польща і її громадяни абсолютно відкриті, доброзичливі і завжди намагаються допомогти. А що стосується вирішального кроку – переїзду, то можна сказати наступне : «початки можуть бути різні, але без початку не буває нічого». Не бійтеся виходити із зони комфорту – там кояться дивні речі». Головне знати, чого хочеш і робити це. Тоді все вийде!

Автор: Марина Старих