Безвихідь чи вибір? Як живуть українські та польські безхатченки

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński i Rosyjski. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

Будь-якiй людинi, що живе у великому місті, доводиться стикатися з бездомними. Вони просять гроші, сидять у переходах з простягнутою рукою, сплять на галявинах влітку, а взимку гріються у громадському транспорті. Багато хто погодиться, що це не найбільш приємна доля, але зростаюча кількість таких людей говорить про зворотне. Так чому ми відчуваємо таку провину, відмовляючи черговому нещасному з простягнутою рукою? Наскільки краще живе польський бродяга порівняно зі своїм українським „колегою”? Детальніше про це читайте в нашому матеріалі.

Що ж це за люди і звідки вони з’явилися?

В ранній історії незалежної України основний пік зростання кількості безпритульних припав ще на дев’яності роки. За тодішніми законами чоловік, який перебував більше шести місяців у місцях позбавлення волі, автоматично втрачав свою реєстрацію і місце прописки. Більшості ув’язнених просто не було куди повертатися, їх чекала тільки вулиця. Закон скасували лише у 1998 році, але ніякої соціальної політики по відношенню до безпритульних тоді не було і в помині. Перші зрушення у вирішенні цього питання намітилися лише в 2005 році після прийняття закону „Про основи соціального захисту бездомних осіб і дітей-сиріт”.

У Польщі ж основними причинами втрати житла стали махінації з нерухомістю (пік припав на 90-ті роки), сімейні проблеми і поріг мінімального освіти (стрімке впровадження нових технологій в освітню систему знизило цінність спеціальної освіти та практично знецінило початкову). До початку двотисячних з’явилася ще одна група – так звані ідейні бездомні, які обрали цей шлях свідомо.

«Я алкоголік, – пояснює свій вибір Марчін, бездомний, який займається тим, що переодягається у різні сукні та збирає гроші біля одного з варшавських клубів – у мене є будинок в Лодзі, дві вищі освіти, але алкоголізм сильніше мене. Не бачу сенсу заробляти більше, якщо грошей за ніч мені вистачає на нормальне життя і нові вбрання для «роботи»».

«А що йому ще може бути потрібно? – коментують ситуацію Адріан, охоронець клубу, знайомий з Марчином. – Свої 50 злотих за ніч він заробляє і цього цілком вистачає, що б без турбот прожити наступний день».

У сусіда трава зеленіша

В першу чергу, на руку польським бездомним грає і транспортна система: квитковий контроль дозволяє їм грітися в громадському транспорті, пересідаючи з одного маршруту на інший. В Україні, де проїзд оплачується безпосередньо у водія, виживання бездомних в холодні дні стає набагато складніше. Білетна система присутня в українських трамваях, але через вік (деяких вже більше 30-ти років) і рідких ремонтів, температура в них часто така ж, як зовні. Виходить, що проблема виживання українських бездомних у багато чому залежить від держави і добровільних фондів.

Хто і як несе відповідальність за бездомних?

В Україні відповідальність за бездомних лежить на Міністерстві соціальної політики. На сайті самої установи написано, що цим питанням займається Управління у справах похилого віку та надання соціальної допомоги. Частково «людьми вулиць» займаються Міністерство охорони здоров’я та МВС. У Польщі опіка над бездомними лежить на Міністерстві праці та соціальної політики, кооперації служби охорони здоров’я та поліції, а також міському самоврядуванні.

Політика щодо бездомних в обох країнах, зобов’язує державу до утримання центрів-притулків (будинкiв нічного перебування, центрiв реінтеграції, соціальних готелiв), а також організації спеціального соціального патруля, який займається пошуком і реєстрацією безпритульних. Різниця полягає лише в кількості місць ночівлі, яких по всій Україні налічується 87 проти 91 тільки в Мазовецькому воєводстві.

Так само варто зауважити, що активність соціальних патрулів в Україні зосереджена переважно в період з 1 грудня по 31 березня, коли погодні умови несуть пряму загрозу для життя. У ці ж дати створюються пересувні пункти обігріву та соціальні їдальні. Враховуючи, що на стан 2015 року сума, що виділяється на харчування одного мешканця становила 7 гривень, турбота про виживання бездомних частково лягає на плечі волонтерських організацій та благодійних фондів.

Для Європи така практика не в новинку: у Німеччині некомерційні організації беруть на себе 44% загальних витрат на допомогу бездомним; у Франції – 74%. У Польщі найбільшу підтримку людям вулиць надає католицька церква. Співтовариство допомоги їм. Брата Альберта у Вроцлаві, католицьке співтовариство «Хліб Життя» у Варшаві і Кракові, співтоваристві Богоматері в Гданську і сестер-місіонерок в Гдині – лише найбільші з подібних об’єднань, мають на утриманні більше 3 пунктів ночівлі кожен. Залишаються ще громадські та молодіжні групи на кшталт руху протидії наркотикам «Monar» та фонду «SOS».

В Україні бездомним допомагає займається фонд „Соціальне Партнерство” Леоніда Черновецького, у якого є навіть своя служба порятунку: машини швидкої допомоги, призначені для оперативного надання медичної допомоги безпритульним. Існує також багато регіональних організацій: одеський благодійний фонд „Дорога Додому”, львівська організація „Оселя”, фонд „Народна Допомога” у Чернівцях, але їх фінансові та кадрові можливості набагато менші ніж у приватних фондів.

Так чому ж при такій кількості соціальної допомоги, нам ще зустрічаються люди, готові спати на вулицях, у трамваях, в під’їздах замість того, щоб звернутись в один з таких центрів?

Частково це пояснюється банальною нестачею місця. Згідно перепису бездомних, проведеного 8-9 лютого 2017 року, 33 308 осіб у Польщі не мають місця проживання. Точна кількість бездомних в Україні залишається невідомою, за різними оцінками вона коливається від 160 до 250 тисяч чоловік.

Друга причина непопулярності подібних закладів криється в небажанні самих «людей вулиць» змінити звичний спосіб життя.

Багато психологiв порівнюють бродяжництво з алкоголізмом. Як і у випадку з алкоголізмом, тут відбувається поступове занурення на дно. Спочатку алкоголік каже: „А що, я п’ю не більше, ніж сусід. Ні, я не алкоголік”. А ось чоловік опинився на вулиці. Спочатку йому незатишно, що він не мився день або два. Потім планка поступово опускається. У якийсь момент, за нашими спостереженнями – від місяця до півроку, в людині щось перемикається, і він приймає нову дійсність. Якщо „зловити” його в цей перший момент, дуже велика ймовірність, що він повернеться до нормального життя. Якщо ні, то чим далі, тим важче, – говорить Олексій Нікіфоров, керівник програми допомоги бездомним організації „Лікарі без кордонів”.

Трохи іншої думки дотримується Юлія Вигнанська, активіст Центру громадської допомоги в інтерв’ю газеті «Wyborcza». Юлія наполягає, що найбільш ефективніший спосіб повернути людину в суспільство – забезпечити його мінімальним постійним житлом і роботою. На доказ своїх слів активістка призводить американську практику, яка показує, що забезпечення соціального житла обходиться дешевше, ніж утримання бездомних в нічліжках і в’язницях (11 тисяч на одного бездомного в рік проти 16-ти)
Третя причина єдина для Польщі та України – деяка частина бездомних страждає душевними захворюваннями і добровільні центри ночівлі просто не можуть надати необхідних умов для їх утримання. Більш того, починаючи з 8 листопада 2016 року польське законодавство дозволяє перебування у нічліжках тільки людям «здатним до самообслуговування», що виключає можливість ночівлі безхатченкiв з обмеженими можливостями і важко хворим.

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що становище польських бездомних не настільки плачевно, як їх українських побратимів. Однак варто розуміти, що не кожен з них опинився в такому положенні по своїй волі, і відмовляється від повернення в суспільство лише небажання працювати.

Як же ставитися до простягнутою руці?

У першу чергу варто позбутися ілюзії матеріальної допомоги. Монета, вкладена в простягнуту руку, цілком відповідає нашому уявленню про «доброго самаритянина», однак, по факту має з ним мало спільного. Милостиня, подана бездомному – потурання його способу життя. Кращий спосіб задовольнити почуття альтруїзму – віддати гроші на користь однієї з перерахованих вище організацій. Так, на це потрібно витратити більше часу, проте лише так можна бути впевненим в хоч який-небудь значущості свого вчинку.

Стаття написана з використанням матеріалів з інтернету

Фото: 990px.pl