Безвихідь чи вибір? Як живуть українські та польські безхатченки

Будь-якiй людинi, що живе у великому місті, доводиться стикатися з бездомними. Вони просять гроші, сидять у переходах з простягнутою рукою, сплять на галявинах влітку, а взимку гріються у громадському транспорті. Багато хто погодиться, що це не найбільш приємна доля, але зростаюча кількість таких людей говорить про зворотне. Так чому ми відчуваємо таку провину, відмовляючи черговому нещасному з простягнутою рукою? Наскільки краще живе польський бродяга порівняно зі своїм українським “колегою”? Детальніше про це читайте в нашому матеріалі.

Що ж це за люди і звідки вони з’явилися?

В ранній історії незалежної України основний пік зростання кількості безпритульних припав ще на дев’яності роки. За тодішніми законами чоловік, який перебував більше шести місяців у місцях позбавлення волі, автоматично втрачав свою реєстрацію і місце прописки. Більшості ув’язнених просто не було куди повертатися, їх чекала тільки вулиця. Закон скасували лише у 1998 році, але ніякої соціальної політики по відношенню до безпритульних тоді не було і в помині. Перші зрушення у вирішенні цього питання намітилися лише в 2005 році після прийняття закону “Про основи соціального захисту бездомних осіб і дітей-сиріт”.

У Польщі ж основними причинами втрати житла стали махінації з нерухомістю (пік припав на 90-ті роки), сімейні проблеми і поріг мінімального освіти (стрімке впровадження нових технологій в освітню систему знизило цінність спеціальної освіти та практично знецінило початкову). До початку двотисячних з’явилася ще одна група – так звані ідейні бездомні, які обрали цей шлях свідомо.

«Я алкоголік, – пояснює свій вибір Марчін, бездомний, який займається тим, що переодягається у різні сукні та збирає гроші біля одного з варшавських клубів – у мене є будинок в Лодзі, дві вищі освіти, але алкоголізм сильніше мене. Не бачу сенсу заробляти більше, якщо грошей за ніч мені вистачає на нормальне життя і нові вбрання для «роботи»».

«А що йому ще може бути потрібно? – коментують ситуацію Адріан, охоронець клубу, знайомий з Марчином. – Свої 50 злотих за ніч він заробляє і цього цілком вистачає, що б без турбот прожити наступний день».

У сусіда трава зеленіша

В першу чергу, на руку польським бездомним грає і транспортна система: квитковий контроль дозволяє їм грітися в громадському транспорті, пересідаючи з одного маршруту на інший. В Україні, де проїзд оплачується безпосередньо у водія, виживання бездомних в холодні дні стає набагато складніше. Білетна система присутня в українських трамваях, але через вік (деяких вже більше 30-ти років) і рідких ремонтів, температура в них часто така ж, як зовні. Виходить, що проблема виживання українських бездомних у багато чому залежить від держави і добровільних фондів.

Хто і як несе відповідальність за бездомних?

В Україні відповідальність за бездомних лежить на Міністерстві соціальної політики. На сайті самої установи написано, що цим питанням займається Управління у справах похилого віку та надання соціальної допомоги. Частково «людьми вулиць» займаються Міністерство охорони здоров’я та МВС. У Польщі опіка над бездомними лежить на Міністерстві праці та соціальної політики, кооперації служби охорони здоров’я та поліції, а також міському самоврядуванні.

Політика щодо бездомних в обох країнах, зобов’язує державу до утримання центрів-притулків (будинкiв нічного перебування, центрiв реінтеграції, соціальних готелiв), а також організації спеціального соціального патруля, який займається пошуком і реєстрацією безпритульних. Різниця полягає лише в кількості місць ночівлі, яких по всій Україні налічується 87 проти 91 тільки в Мазовецькому воєводстві.

Так само варто зауважити, що активність соціальних патрулів в Україні зосереджена переважно в період з 1 грудня по 31 березня, коли погодні умови несуть пряму загрозу для життя. У ці ж дати створюються пересувні пункти обігріву та соціальні їдальні. Враховуючи, що на стан 2015 року сума, що виділяється на харчування одного мешканця становила 7 гривень, турбота про виживання бездомних частково лягає на плечі волонтерських організацій та благодійних фондів.

Для Європи така практика не в новинку: у Німеччині некомерційні організації беруть на себе 44% загальних витрат на допомогу бездомним; у Франції – 74%. У Польщі найбільшу підтримку людям вулиць надає католицька церква. Співтовариство допомоги їм. Брата Альберта у Вроцлаві, католицьке співтовариство «Хліб Життя» у Варшаві і Кракові, співтоваристві Богоматері в Гданську і сестер-місіонерок в Гдині – лише найбільші з подібних об’єднань, мають на утриманні більше 3 пунктів ночівлі кожен. Залишаються ще громадські та молодіжні групи на кшталт руху протидії наркотикам «Monar» та фонду «SOS».

В Україні бездомним допомагає займається фонд “Соціальне Партнерство” Леоніда Черновецького, у якого є навіть своя служба порятунку: машини швидкої допомоги, призначені для оперативного надання медичної допомоги безпритульним. Існує також багато регіональних організацій: одеський благодійний фонд “Дорога Додому”, львівська організація “Оселя”, фонд “Народна Допомога” у Чернівцях, але їх фінансові та кадрові можливості набагато менші ніж у приватних фондів.

Так чому ж при такій кількості соціальної допомоги, нам ще зустрічаються люди, готові спати на вулицях, у трамваях, в під’їздах замість того, щоб звернутись в один з таких центрів?

Частково це пояснюється банальною нестачею місця. Згідно перепису бездомних, проведеного 8-9 лютого 2017 року, 33 308 осіб у Польщі не мають місця проживання. Точна кількість бездомних в Україні залишається невідомою, за різними оцінками вона коливається від 160 до 250 тисяч чоловік.

Друга причина непопулярності подібних закладів криється в небажанні самих «людей вулиць» змінити звичний спосіб життя.

Багато психологiв порівнюють бродяжництво з алкоголізмом. Як і у випадку з алкоголізмом, тут відбувається поступове занурення на дно. Спочатку алкоголік каже: “А що, я п’ю не більше, ніж сусід. Ні, я не алкоголік”. А ось чоловік опинився на вулиці. Спочатку йому незатишно, що він не мився день або два. Потім планка поступово опускається. У якийсь момент, за нашими спостереженнями – від місяця до півроку, в людині щось перемикається, і він приймає нову дійсність. Якщо “зловити” його в цей перший момент, дуже велика ймовірність, що він повернеться до нормального життя. Якщо ні, то чим далі, тим важче, – говорить Олексій Нікіфоров, керівник програми допомоги бездомним організації “Лікарі без кордонів”.

Трохи іншої думки дотримується Юлія Вигнанська, активіст Центру громадської допомоги в інтерв’ю газеті «Wyborcza». Юлія наполягає, що найбільш ефективніший спосіб повернути людину в суспільство – забезпечити його мінімальним постійним житлом і роботою. На доказ своїх слів активістка призводить американську практику, яка показує, що забезпечення соціального житла обходиться дешевше, ніж утримання бездомних в нічліжках і в’язницях (11 тисяч на одного бездомного в рік проти 16-ти)
Третя причина єдина для Польщі та України – деяка частина бездомних страждає душевними захворюваннями і добровільні центри ночівлі просто не можуть надати необхідних умов для їх утримання. Більш того, починаючи з 8 листопада 2016 року польське законодавство дозволяє перебування у нічліжках тільки людям «здатним до самообслуговування», що виключає можливість ночівлі безхатченкiв з обмеженими можливостями і важко хворим.

Підводячи підсумок, можна зробити висновок, що становище польських бездомних не настільки плачевно, як їх українських побратимів. Однак варто розуміти, що не кожен з них опинився в такому положенні по своїй волі, і відмовляється від повернення в суспільство лише небажання працювати.

Як же ставитися до простягнутою руці?

У першу чергу варто позбутися ілюзії матеріальної допомоги. Монета, вкладена в простягнуту руку, цілком відповідає нашому уявленню про «доброго самаритянина», однак, по факту має з ним мало спільного. Милостиня, подана бездомному – потурання його способу життя. Кращий спосіб задовольнити почуття альтруїзму – віддати гроші на користь однієї з перерахованих вище організацій. Так, на це потрібно витратити більше часу, проте лише так можна бути впевненим в хоч який-небудь значущості свого вчинку.

Стаття написана з використанням матеріалів з інтернету

Фото: 990px.pl