5 речей, які викликають культурний шок, коли приїздиш до України

За що саме ви цінуєте Європу – чистоту, зручний транспорт, комфорт і безпеку? Як ви вважаєте, чи можливо створити такі ж умови в Україні і що для цього необхідно. Своїми думками з цього приводу поділилася журналіст Галина Сергєєва, яка переїхала жити з Києва в Гельсінкі:

“Наболіло, або думки вголос. Чим довше не живу в України, тим з кожним разом все більшим культурним шоком стає для мене кожна поїздка. Звертаєш увагу на речі, серед яких ростеш і живеш, які весь цей час здаються простими і звичними, нормальними. А потім раптом – бачиш.

1) Реклама на вулицях та вивіски магазинів.
Пиріжки, купимо ваше авто недорого, зниму квартиру, екстрасенс Стас вирішить ваші проблеми, швидкі кредити без документів, купимо волосся, смачні обіди (мене всякий раз це дивує, ну чому писати це в вивісці? Обіди мають бути смачними, інакше за що ви берете гроші? НІде в Європі такого не пишуть на кафе). Золото. Телефони. Новий ЖК. Спокуслива білизна, кава, шаурма. Ремонт. Стоматолог. Ключі. Лікування содою.
І все це скрізь, скрізь, скрізь, не видно будинків і вулиц, не видно світла і людей, не видно за цією рекламою нічого, вона обліпила кожний будинок і вулицю, немає міста, немає нічого, окрім цього візуального сміття, від якого болить голова і хочеться заплющити очі…

[restrict paid=”true”] 2) Маршрутки і загалом транспорт. Жахливий, брудний, іржавий. Рідкий виняток троллейбуси і атобуси по центру. В метро завжди – завжди! – тиснява, люди, люди, вони скрізь, обступляють з усіх боків, і не продохнути, навіть в суботу і в неділю, навіть на віддалених станціях, навіть не в години пік! Чому, чому не зробити рух метро частіше, чому люди мають завжди іздити впритул одне до одного, без жодної надії сісти, без приватного простору, як перевізка скота. Чи це спеціальне приниження людської гідності усіх тих, хто сміє не мати машину, хто лох і лузер? Цей траснпорт спланований так, що нормально нікуди за великим рахунком і не доїдеш, скрізь і усюди тобі доведеться дофіга ходити пішки, по 20 хвилин, по 30, зверніть увагу на людей, що йдуть вздовж якоїсь брудної запиленої задимленої (до речі, чому б її хоч раз на рік не мити?) траси десь на Теремках, або ж ні, навіть біля Дрогожичів в бік Лук’яновки. Вони гуляють, насолоджуючись свіженькими викидами? Та ні, вони просто йдуть додому, бо інакше ніяк. Серед усіх тих людей нема людей з інвалідністю та мам з візочками, бо нікуди далі свого двору – в кращому випадку – вони не можуть навіть сунутися, це неможливо. Якщо ж обираєш таксі, то в кожному штинятиме штучними ароматизаторами, від яких нудить будь-яку нормально людину (таксисти, шановні, будьте вже людьми і приберіть нарешті цю страшну хімію з салону). Про шансон і всяку іншу музику типу «встрєтіл Светку, дала в клубє» я вже мовчу.

3) Жінки і дівчата. Посеред всього цього хаосу і бруду, найкрасивіше що є – це українськи жінки, і це вражає, вони йдуть посеред усього цього срачу наче королеви, в норкових шубах і в +5 в метро, по калюжах, у високих шкіряних ботфортах і міні-спідницях, з укладками з салону, і з повним макіяжем в 9-й ранку, нафарбовані брови, очі підведені олівцем та дуже густо тінями, обов’язково модний зараз хайлайтер блищить на скулах, губи вкриває мерехтливий блиск. Щедро нафарбовані і дорослі жінкі, і навіть бабусі, така рожева що аж синя помада, так само очі, рум’яна, закручені на плойку вибілені кудрі, одяг у стразах. Всі на підборах, і хочеться просто крикнути – агов, схаменіться, дівчатка, вже прийшов новий час, вже минула ера підборів, весь світ ходить в міських кросовках, до речи, ви знали що тих же міських Найках навіть в мінус 10 тепліше аніж в чоботях на цегейці? Перевірте. Носити ж натуральні шуби ну такий страшний моветон, шо на вас озирнуться будь де в світі і подумають що росіянка. Модне волосся, що виглядає живим і натуральним, і забудьте вже про макіяж зранку, за усіма правилами етикету вдень фарбують тільки вії! Максимум губи, навіть олівець – це вже вечірній макіяж. Іноді я чую, що то просто все європейкі страшні, забили на себе, егеж, ви б бачили тих європейок в опері або театрі! Туди вони ходять в лакованих лодочках на підборах (де саме їм і місце) і в оксамитових або нейлонових сукнях, відкривають колінця та декольте і пьють шампанське. А, і ні в кого ніде нема довгих нарощених нігтів зі стразами!

4) Новобудови.
О, мамо, це мій біль, їдеш по своїй улюбленій вулиці, всі ці милі старі будиночки з липами у дворі, і тут раптом – новобудова на 25 поверхів, пласка і безлика, просто посеред двору, замість липи, без будь-якої території, без нормального подвір’я і під’їздів, збудована аби як, ця вкрадена та відсуджена, відвойвана у місцевих правдами і неправдами земля, де може архітектор і пікнув – може, 9 поверхів? Та йому заткнули рота, адже 9 – не принесе стільки грошей як 25, і ці квартири купують! Як гарячі пиріжки, туди заселяються сім’ї з дітьми, там нема де поставити машину, нема де гуляти, відпусити дитину покататися на вєліку буде довічно неможливо, від кількості машин, що з’являться тут, ця маленька вуличка назавжди застрягне в пробках, бо її й не подумають розширяти, хіба повирубують всі дерева на тротуарі, цим дітям не буде куди ходити в школу і садок, тож класи зроблять по 50 дітей або відкриють другу зміну, і в цю вбогу школу батьки носитимуть і носитимуть гроші всі роки школи, і директорка купить собі якусь Ауді ТТ.
Каналізацію до тих багатоповерхівок ніхто спеціально не робитиме, і вся вулиця час від часу потопатиме в гівні, бо труби ще з 50-х років. В кожній квартирі чутність на десять квартир вниз та вверх, вони здаються пусті і навіть без кухонь і унітазів, хоча це нонсенс, скрізь у світі це база, основа, мають бути білі стіни та кухня з туалетом!! та наші люди скажуть – от і добре, зроблю ремонт як хочу, і замість нормальної звичайної білої кухні та білого унітазу в квартирах розквітає несмак «від прораба» з самого дешевого асортименту епіцентру – жовті кухні, сині кухні, маки та поля на кахлях, кахлі у кухні на підлозі. Або інша крайність – все «дорого і богато», золото і візерунки, вишукані меблі для італійських палаццо, тільки виходиш з тої квартири, а там китайські двері в підїзді і конс’єржка тьотя Валя гріється вітродуйкою. До речі, навіщо кахель на кухонній підлозі? Все життя в Україні мене всі переконували що так правильно, гідроізоляція мовляв, зараз я ніде в Європі не бачила кахлі на кухонній підлозі, дерево, ламінат, та просто плитка пвх, чудовий вибір.

5) Дороги. Ну, дороги завжди і всіх вражають, розбиті, погані і так далі, та що вражає зараз мене, це те, що в усьому роблять винними пішоходів. Бігають де їм хочеться. Не йдуть пікілометра до наземного та підземного пішоходу, такі сякі, треба впаяти їм штрафи, та побільше. Хай збиті бабусі компенсують витрати по розбитій машині якогось чергового царька на порші. Хоча людина і машина не можуть бути рівні апріорі, і єдине, що рятує пішоході в у світі – це спеціально для людей – для пішоходів! – обладнані дороги, переходи так часто як треба людям, острівки безпеки, та – зниження лімітів швидкості.
Мене переконують в тому, що це неможливо. І зниження лімітів, і інакші дороги, і інакший вид міст, і інакший одяг, і інакші будинки.
Та знаєте що? Я вірю, що це єдиний шлях. І коли люди так само по-іншому побачать світ, що їх оточує, щось таки зміниться”.  [/restrict]