Knitting in Warsaw – в еміграції їх об’єднало в’язання

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński i Rosyjski. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

Дівчат з різних міст України та Білорусі, різного віку, з різними професіями та стилями життя об’єднало в Варшаві – хобі! Кожні вихідні вони зустрічаються в різних місцях для того, щоб пов’язати, надихнутися на нові проекти і поговорити, але не тільки про спиці, гачках і пряжу…

Клуб за інтересом став для кожної з них рідним місцем, де можна обговорити проблеми, поділитися радощами або неприємностями емігрантського життя, порадитися, де всі підтримують один одного і зрозуміють. «Мені здається, ми вже давно вийшли за рамки в’язальної туси. Я всім своїм друзям розповідаю, що це емігрантсько-адаптаційна компанія, і просто так випадково склалося що ми все вміємо в’язати. Пригадую той час, коли нас не було – і це як пітьма, як ніби ти печерна людина і Бог посилає тобі вогонь», – розповідає Анастасія Левдик, засновниця клубу і адмін-диктатор, як люблячи називають її дівчата.

Майя, мати двох синів, особливо рада творчому жіночому спілкуванню. «Я щаслива, що у мене є дівчатка і це розуміння весь час гріє мені душу. Допомагає жити, знаючи, що там є „мої дівчатка”, ось вони, поруч, розуміють і підтримують. Це доля: Бог так розсудив, що я долучилася до групи інтелігентних, освічених, добре вихованих і просто щирих і душевних людей. Це, по-перше, а по-друге – всі ці люди розуміють і гідно цінують мої захоплення рукоділлям, а по-третє: всі ці люди ДІВЧАТА. З царства „я одна, а їх троє” (чоловік і сини), я потрапляю в абсолютно спокійне, абсолютно логічне і однорідне зі мною середовище».

Світлана додає, що заряду енергії та позитиву, отриманих в царстві в’язальниць, їй вистачає на цілий тиждень. І хоч, за її словами, в інтернеті дуже багато майстер-класів, але ніщо не замінить живого спілкування!

А ось у Ольги таке враження, що всі дівчатка один одного знають вже дуже давно, ще до знайомства в групі. «І не важливо часто ходиш на зустріч або спілкуєшся тільки через Інтернет, не важливо яка різниця у віці і звідки ти приїхав… У нас у всіх є візитна картка, яка всіх об’єднує і ріднить. Це наше в’язання: спиці, гачки, нитки, шерсть, альпаки і овечки, светри і шапочки, недоробки і закінчені проекти. В’язання – це наша маленька велика Батьківщина, в якій всі ми „зав’язані”.

Юля, засновниця групи рукодільниць Варшави каже, що творчій людині без творчості, без спілкування з однодумцями жити в іншій країні дуже важко. «Тому ось такі зустрічі – це віддушина, величезний заряд позитивом. Ну і, звичайно, пов’язати і навчиться новому. Я середньо в’яжу, але останнім часом – це заняття стало улюбленим».

Оленка з Полтави, яка відносно недавно долучилася до групи, згадує, як боялася йти на першу зустріч і як тепер з трепетом біжить на кожну наступну. «Наші зустрічі для мене – це завжди свято. Я тут багато чому навчилася, дівчатка підштовхують до нових проектів. Я знайшла себе, адже дуже приємно ділитися своїми радощами і не завжди радощами, отримувати підтримку, допомогу і пораду. Це неоціненно». Настя додає, що ніхто з домашніх (хто залишився в Україні чи Білорусі) не зрозуміє емігрантський проблем. Ніколи. Як би сильно вони не старалися. «Вони ніколи не стикалися з тією самотністю, яка буває в чужій країні, вони ніколи не отримували відмову в дозволі на перебування для дочок, ніколи не чули фрази „у вас немає дозволу на роботу, тоді навіщо ви прийшли на співбесіду? „. У них абсолютно інші проблеми. А ми розуміємо це все, тому що кожна через це пройшла. У цьому найголовніша цінність всіх зустрічей. Для мене».

І як підсумок – для кожної учасниці групи, в’язання – це вже тільки привід зустрітися. Тому не дарма Аня називає своїх подруг рукодільною сім’єю. «Для мене наші зустрічі – це моє життя! Я навіть не знаю, як раніше жила без них. Це найкраще, що Всесвіт міг зробити – зібрати нас усіх разом. Наші зустрічі – це острівець світла, добра, краси, позитиву, щирості і натхнення в повсякденному житті. Я дуже рада, що колись ми зустрілися і продовжуємо це робити знову і знову. І не без користі для себе і оточуючих».

А так і є, адже за рік існування групи Knitting in Warsaw дівчата перев’язали сотні кілометрів пряжі і що не менш важливо – беручи участь у благодійних проектах. Спочатку це були крихітні шапки для крихітних дітей з Африки. «Я думала ніхто не підтримає мою пропозицію. Це ж треба було пряжу купити або знайти в засіках, – згадує Настя. – Але в підсумку ми зв’язали 58 шапок. Я з таким трепетом їх відправляла, упаковувала прямо на пошті, вклала туди листівку, написала хто ми, написала імена всіх, хто в’язав, і вони зачитали про нас в прямому ефірі». Переглядаючи фотозвіт американської організації, яка відвезла ці шапочки в Африку, можна побачити вироби емігранток з групи Knitting in Warsaw. «З такими проектами моє хобі отримало сенс, без них я б так багато не в’язала. Без нашої дружної компанії взагалі б не в’язала», – каже Юля.

А були ще благодійні ярмарки, а потім – черговий проект. Дівчатка нав’язали 80 восьминіжок для недоношених діток і зараз в’яжуть крихітні шкарпети.

Юля розповідає, що поки не потрапила в цей колектив, навіть не розуміла, що в Польщі їй так сильно не вистачає жіночого спілкування. «Були і є польки на танцях, але я їх не розумію на 100% (тепер навіть не прагну і не засмучуюсь) – їх почуття гумору, жартів, їх культури, хоч є багато спільного. Лише знайшовши це коло спілкування, я зрозуміла, що у мене такого ніколи не було. Як Аня якось на зустрічі сказала: „на Україні я б не змогла зібрати стільки людей, щоб просто пов’язати”. А ми зустрічаємося щотижня. Нас об’єднує не тільки в’язання. Це щось більше. Ми приходимо пов’язати, потусити, порадіти, іноді поскаржитися, посміятися, похвалитися, пофоткатись, подивуватися, повчитися, надихнутися …».

Група Knitting in Warsaw – унікальна і неповторна туса світлих і добрих дівчаток з великими серцями!

Автор: Оксана Денисюк