Дівчат з різних міст України та Білорусі, різного віку, з різними професіями та стилями життя об’єднало в Варшаві – хобі! Кожні вихідні вони зустрічаються в різних місцях для того, щоб пов’язати, надихнутися на нові проекти і поговорити, але не тільки про спиці, гачках і пряжу…

Клуб за інтересом став для кожної з них рідним місцем, де можна обговорити проблеми, поділитися радощами або неприємностями емігрантського життя, порадитися, де всі підтримують один одного і зрозуміють. «Мені здається, ми вже давно вийшли за рамки в’язальної туси. Я всім своїм друзям розповідаю, що це емігрантсько-адаптаційна компанія, і просто так випадково склалося що ми все вміємо в’язати. Пригадую той час, коли нас не було – і це як пітьма, як ніби ти печерна людина і Бог посилає тобі вогонь», – розповідає Анастасія Левдик, засновниця клубу і адмін-диктатор, як люблячи називають її дівчата.

Майя, мати двох синів, особливо рада творчому жіночому спілкуванню. «Я щаслива, що у мене є дівчатка і це розуміння весь час гріє мені душу. Допомагає жити, знаючи, що там є “мої дівчатка”, ось вони, поруч, розуміють і підтримують. Це доля: Бог так розсудив, що я долучилася до групи інтелігентних, освічених, добре вихованих і просто щирих і душевних людей. Це, по-перше, а по-друге – всі ці люди розуміють і гідно цінують мої захоплення рукоділлям, а по-третє: всі ці люди ДІВЧАТА. З царства “я одна, а їх троє” (чоловік і сини), я потрапляю в абсолютно спокійне, абсолютно логічне і однорідне зі мною середовище».

Світлана додає, що заряду енергії та позитиву, отриманих в царстві в’язальниць, їй вистачає на цілий тиждень. І хоч, за її словами, в інтернеті дуже багато майстер-класів, але ніщо не замінить живого спілкування!

А ось у Ольги таке враження, що всі дівчатка один одного знають вже дуже давно, ще до знайомства в групі. «І не важливо часто ходиш на зустріч або спілкуєшся тільки через Інтернет, не важливо яка різниця у віці і звідки ти приїхав… У нас у всіх є візитна картка, яка всіх об’єднує і ріднить. Це наше в’язання: спиці, гачки, нитки, шерсть, альпаки і овечки, светри і шапочки, недоробки і закінчені проекти. В’язання – це наша маленька велика Батьківщина, в якій всі ми “зав’язані”.

Юля, засновниця групи рукодільниць Варшави каже, що творчій людині без творчості, без спілкування з однодумцями жити в іншій країні дуже важко. «Тому ось такі зустрічі – це віддушина, величезний заряд позитивом. Ну і, звичайно, пов’язати і навчиться новому. Я середньо в’яжу, але останнім часом – це заняття стало улюбленим».

Оленка з Полтави, яка відносно недавно долучилася до групи, згадує, як боялася йти на першу зустріч і як тепер з трепетом біжить на кожну наступну. «Наші зустрічі для мене – це завжди свято. Я тут багато чому навчилася, дівчатка підштовхують до нових проектів. Я знайшла себе, адже дуже приємно ділитися своїми радощами і не завжди радощами, отримувати підтримку, допомогу і пораду. Це неоціненно». Настя додає, що ніхто з домашніх (хто залишився в Україні чи Білорусі) не зрозуміє емігрантський проблем. Ніколи. Як би сильно вони не старалися. «Вони ніколи не стикалися з тією самотністю, яка буває в чужій країні, вони ніколи не отримували відмову в дозволі на перебування для дочок, ніколи не чули фрази “у вас немає дозволу на роботу, тоді навіщо ви прийшли на співбесіду? “. У них абсолютно інші проблеми. А ми розуміємо це все, тому що кожна через це пройшла. У цьому найголовніша цінність всіх зустрічей. Для мене».

І як підсумок – для кожної учасниці групи, в’язання – це вже тільки привід зустрітися. Тому не дарма Аня називає своїх подруг рукодільною сім’єю. «Для мене наші зустрічі – це моє життя! Я навіть не знаю, як раніше жила без них. Це найкраще, що Всесвіт міг зробити – зібрати нас усіх разом. Наші зустрічі – це острівець світла, добра, краси, позитиву, щирості і натхнення в повсякденному житті. Я дуже рада, що колись ми зустрілися і продовжуємо це робити знову і знову. І не без користі для себе і оточуючих».

А так і є, адже за рік існування групи Knitting in Warsaw дівчата перев’язали сотні кілометрів пряжі і що не менш важливо – беручи участь у благодійних проектах. Спочатку це були крихітні шапки для крихітних дітей з Африки. «Я думала ніхто не підтримає мою пропозицію. Це ж треба було пряжу купити або знайти в засіках, – згадує Настя. – Але в підсумку ми зв’язали 58 шапок. Я з таким трепетом їх відправляла, упаковувала прямо на пошті, вклала туди листівку, написала хто ми, написала імена всіх, хто в’язав, і вони зачитали про нас в прямому ефірі». Переглядаючи фотозвіт американської організації, яка відвезла ці шапочки в Африку, можна побачити вироби емігранток з групи Knitting in Warsaw. «З такими проектами моє хобі отримало сенс, без них я б так багато не в’язала. Без нашої дружної компанії взагалі б не в’язала», – каже Юля.

А були ще благодійні ярмарки, а потім – черговий проект. Дівчатка нав’язали 80 восьминіжок для недоношених діток і зараз в’яжуть крихітні шкарпети.

Юля розповідає, що поки не потрапила в цей колектив, навіть не розуміла, що в Польщі їй так сильно не вистачає жіночого спілкування. «Були і є польки на танцях, але я їх не розумію на 100% (тепер навіть не прагну і не засмучуюсь) – їх почуття гумору, жартів, їх культури, хоч є багато спільного. Лише знайшовши це коло спілкування, я зрозуміла, що у мене такого ніколи не було. Як Аня якось на зустрічі сказала: “на Україні я б не змогла зібрати стільки людей, щоб просто пов’язати”. А ми зустрічаємося щотижня. Нас об’єднує не тільки в’язання. Це щось більше. Ми приходимо пов’язати, потусити, порадіти, іноді поскаржитися, посміятися, похвалитися, пофоткатись, подивуватися, повчитися, надихнутися …».

Група Knitting in Warsaw – унікальна і неповторна туса світлих і добрих дівчаток з великими серцями!

Автор: Оксана Денисюк

1 КОММЕНТАРИЙ

  1. Доброго времени суток. Где Вы находитесь в Варшаве. С радостью бы приехала к Вам. Не с кем разделить хобби в новой стране.

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Please enter your comment!
Please enter your name here