Коли еміграція – це найкраща подорож у твоєму житті

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński i Rosyjski. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

Яніна Дрозд, засновниця маркетингового агентства «Gitara» в Варшаві не любить слова мігрант і еміграція, а ще не вірить в нещасливих людей. Більше позитиву і добрих думок від дівчини, яка мріяла про переїзд в Польщу.

Дуже добре пам’ятаю дату свого переїзду – 4 жовтня. Це було два роки тому. Переїхала з Києва, але родом з Дніпропетровська. Я не люблю слово еміграція – я люблю слово подорож. Тому я вважаю, що поїздка до Польщі – це найкраща подорож в моєму житті, яка була абсолютно свідомою.

У мене польське коріння: я виросла в сім’ї, де для дідуся найкращим подарунком була газета польською мовою. Мені завжди була близька культура і традиції Польщі. У дитинстві я дружила з полькою. Ми познайомилися в Євпаторії, а потім довго листувалися – я їй писала українською, а вона мені польською, і ми прекрасно розуміли один одного. Тобто, Польща завжди була зі мною.

Але рутина – університет, потім робота відволікли мене… У Києві я працювала керівником відділу маркетингу (весь свій робочий і вільний час). І в якийсь момент я просто сказала собі: «Яніна, стоп! Ти завжди щось робиш для когось! Настав час зробити щось для себе». І так я прийняла рішення, що йду на інтенсивний курс польської мови. Мене це дуже захопило і що найголовніше – тепер я йшла з роботи о 18.00.

Потім на CouchSurfing мене знайшла пара з Польщі – Павел і Домініка. І хоч у мене було зазначено, що я не приймаю у себе гостей, а тільки зустрічаюся, вони все ж попросили їх прийняти. Тоді я розуміла, що рівень життя в Польщі кращий, ніж у нас. Плюс моя орендована квартира на Оболоні була «так собі». Я чесно написала їм, що умови не найкращі … І вони приїхали до мене зі своїми спальними мішками! Це було дуже смішно! Я прийняла їх в кращих традиціях української гостинності, виділила кімнату, показала Київ, ми дуже добре провели час. А через кілька місяців вони запросили мене до себе. До того часу я була тільки в Кракові, де відчувала себе туристкою. А тут Варшава – така рідна, немов я опинилася вдома. Потім наступні три роки складалися як тривала підготовка до переїзду.

Останній рік я всім своїм оточуючим на стільки набридла цією ідеєю переїзду в Польщу, що вони говорили: «будь ласка, їдь вже, ми вже не можемо більше тебе слухати!». У мене все було про Польщу – польські фільми, польська мова, я створила у себе і навколо себе абсолютно польське середовище.

Живучи ще в Києві, я працювала з польською фірмою по підбору персоналу в Лодзь. Переїжджаючи в Польщу, я була готова до того, що перший час рівень роботи буде зовсім інший. Маючи вже досвід підбору персоналу, я знайшла таку ж роботу в Варшаві. Але, на жаль, за фактом все виявилося не так, як мені обіцяли … я там пропрацювала місяць, а потім за класичною схемою «для приїжджих» мене залякали, що повідомлять в прикордонну службу, що нібито я тут перебуваю нелегально … одним словом, це був не самий позитивний досвід. Але завдяки цьому я дуже добре розібралася в питаннях легалізації проживання.

Я почала шукати нову роботу і написала про це всім своїм знайомим. Завдяки численним контактам мені запропонували роботу в Collegium Civitas, їм потрібна була допомога в маркетингу і дівчинка на рецепцію. Я допомогла в маркетингу дуже швидко – все зробила за два тижні, таким чином зробила стратегічну помилку і в результаті залишилася працювати на рецепції … Там я почала повільно «вмирати»: я на рецепції, з акцентом і викладачі постійно говорять – «о, про пані з України, а у мене вдома така гарна пані з України прибирає, і прибирає, і прибирає …» Ця робота була моїм дном. Я називала себе ключницею, бо мусила прийти першою і підготувати університет до роботи, графік був складним для мене, треба було рано прокидатись о 5 ранку, плюс працювати у вихідні. І ось так я там повільно тліла, поки …

Я всім розповідаю цю історію. У Києві я дивилася всі сучасні польські фільми і дуже полюбила серіал «Czas honoru», особливо актора Марчіна Закосчельного. І тут у Варшаві, їду на роботу, Палац Культури і науки, шалено довгий ліфт. І незважаючи на те, що я виглядала відмінно, відчувала я себе дуже пригнічений. Їду, купа людей … і чую такий рідний голос, повертаюся – і бачу як Марчін Закосчельний говорить по телефону. Чесно, я зависла і сказала собі: «Яніна, три роки ти дивилася на цю людину, вчила з ним польську мову, мріяла переїхати до Польщі, і ось ти в Польщі, працюєш офіційно, ти покращуєш свою мову. Ти чого взагалі ???» Тоді з ліфта я вийшла іншою людиною.

Після цього я перетворила рецепцію в серце університету і коли йшла з роботи – було складно розлучатися зі студентами, а колеги задавалися питанням, хто ж буде це все робити?Потім я працювала в фірмі, яка займалася легалізацією перебування іноземців в Польщі. На жаль, це теж був не найприємніший досвід і, пропрацювавши півроку, я пішла. Але найголовніше, що я хочу сказати – ніколи не треба боятися йти, не треба боятися кризи, не треба боятися змін.

Не минуло й тижня, як до мене зателефонувала Світлана Орловська і попросила організувати презентацію її книги «Сон». Коли я запитала, чому я? Світла відповіла – тому що ти випромінюєш стійке психологічне здоров’я. Цю фразу я запам’ятаю на все життя. Згодом все частіше мої знайомі і клієнти задавали мені питання, чому я не працюю сама на себе? І так по-трішки я дозріла до того, що відкрила своє агентство. Скажу чесно – до сьогоднішнього дня, я не шукала собі клієнтів, вони самі мене знаходять. Мало того, мені довелося поспішити з відкриттям фірми, щоб почати обслуговувати великого клієнта. У мене два напрямки – маркетингове агентство повного циклу і організація заходів. У моїй команді, дійсно, дуже класні фахівці. Крім цього, я надихнулася негативним досвідом соціальних мереж, де за кожне питання, пов’язане з веденням бізнесу або легалізацією перебування, сиплеться порція негативу. Тому я почала формувати майданчик для майбутніх і вже існуючих підприємців «Це мій бізнес». В кінці листопада пройшла перша зустріч з власницею грузинського ресторану в центрі Варшави. Надихаюча історія сильної жінки і практичний досвід відкриття ресторанного бізнесу. Я постійно розширюю коло перевірених людей і можу сміливо сказати, що на сьогоднішній день ми пропонуємо готові рішення для бізнесу. «Gitara» – i wszystko gra!