Коли еміграція – це найкраща подорож у твоєму житті

Яніна Дрозд, засновниця маркетингового агентства «Gitara» в Варшаві не любить слова мігрант і еміграція, а ще не вірить в нещасливих людей. Більше позитиву і добрих думок від дівчини, яка мріяла про переїзд в Польщу.

Дуже добре пам’ятаю дату свого переїзду – 4 жовтня. Це було два роки тому. Переїхала з Києва, але родом з Дніпропетровська. Я не люблю слово еміграція – я люблю слово подорож. Тому я вважаю, що поїздка до Польщі – це найкраща подорож в моєму житті, яка була абсолютно свідомою.

У мене польське коріння: я виросла в сім’ї, де для дідуся найкращим подарунком була газета польською мовою. Мені завжди була близька культура і традиції Польщі. У дитинстві я дружила з полькою. Ми познайомилися в Євпаторії, а потім довго листувалися – я їй писала українською, а вона мені польською, і ми прекрасно розуміли один одного. Тобто, Польща завжди була зі мною.

Але рутина – університет, потім робота відволікли мене… У Києві я працювала керівником відділу маркетингу (весь свій робочий і вільний час). І в якийсь момент я просто сказала собі: «Яніна, стоп! Ти завжди щось робиш для когось! Настав час зробити щось для себе». І так я прийняла рішення, що йду на інтенсивний курс польської мови. Мене це дуже захопило і що найголовніше – тепер я йшла з роботи о 18.00.

Потім на CouchSurfing мене знайшла пара з Польщі – Павел і Домініка. І хоч у мене було зазначено, що я не приймаю у себе гостей, а тільки зустрічаюся, вони все ж попросили їх прийняти. Тоді я розуміла, що рівень життя в Польщі кращий, ніж у нас. Плюс моя орендована квартира на Оболоні була «так собі». Я чесно написала їм, що умови не найкращі … І вони приїхали до мене зі своїми спальними мішками! Це було дуже смішно! Я прийняла їх в кращих традиціях української гостинності, виділила кімнату, показала Київ, ми дуже добре провели час. А через кілька місяців вони запросили мене до себе. До того часу я була тільки в Кракові, де відчувала себе туристкою. А тут Варшава – така рідна, немов я опинилася вдома. Потім наступні три роки складалися як тривала підготовка до переїзду.

Останній рік я всім своїм оточуючим на стільки набридла цією ідеєю переїзду в Польщу, що вони говорили: «будь ласка, їдь вже, ми вже не можемо більше тебе слухати!». У мене все було про Польщу – польські фільми, польська мова, я створила у себе і навколо себе абсолютно польське середовище.

Живучи ще в Києві, я працювала з польською фірмою по підбору персоналу в Лодзь. Переїжджаючи в Польщу, я була готова до того, що перший час рівень роботи буде зовсім інший. Маючи вже досвід підбору персоналу, я знайшла таку ж роботу в Варшаві. Але, на жаль, за фактом все виявилося не так, як мені обіцяли … я там пропрацювала місяць, а потім за класичною схемою «для приїжджих» мене залякали, що повідомлять в прикордонну службу, що нібито я тут перебуваю нелегально … одним словом, це був не самий позитивний досвід. Але завдяки цьому я дуже добре розібралася в питаннях легалізації проживання.

Я почала шукати нову роботу і написала про це всім своїм знайомим. Завдяки численним контактам мені запропонували роботу в Collegium Civitas, їм потрібна була допомога в маркетингу і дівчинка на рецепцію. Я допомогла в маркетингу дуже швидко – все зробила за два тижні, таким чином зробила стратегічну помилку і в результаті залишилася працювати на рецепції … Там я почала повільно «вмирати»: я на рецепції, з акцентом і викладачі постійно говорять – «о, про пані з України, а у мене вдома така гарна пані з України прибирає, і прибирає, і прибирає …» Ця робота була моїм дном. Я називала себе ключницею, бо мусила прийти першою і підготувати університет до роботи, графік був складним для мене, треба було рано прокидатись о 5 ранку, плюс працювати у вихідні. І ось так я там повільно тліла, поки …

Я всім розповідаю цю історію. У Києві я дивилася всі сучасні польські фільми і дуже полюбила серіал «Czas honoru», особливо актора Марчіна Закосчельного. І тут у Варшаві, їду на роботу, Палац Культури і науки, шалено довгий ліфт. І незважаючи на те, що я виглядала відмінно, відчувала я себе дуже пригнічений. Їду, купа людей … і чую такий рідний голос, повертаюся – і бачу як Марчін Закосчельний говорить по телефону. Чесно, я зависла і сказала собі: «Яніна, три роки ти дивилася на цю людину, вчила з ним польську мову, мріяла переїхати до Польщі, і ось ти в Польщі, працюєш офіційно, ти покращуєш свою мову. Ти чого взагалі ???» Тоді з ліфта я вийшла іншою людиною.

Після цього я перетворила рецепцію в серце університету і коли йшла з роботи – було складно розлучатися зі студентами, а колеги задавалися питанням, хто ж буде це все робити?Потім я працювала в фірмі, яка займалася легалізацією перебування іноземців в Польщі. На жаль, це теж був не найприємніший досвід і, пропрацювавши півроку, я пішла. Але найголовніше, що я хочу сказати – ніколи не треба боятися йти, не треба боятися кризи, не треба боятися змін.

Не минуло й тижня, як до мене зателефонувала Світлана Орловська і попросила організувати презентацію її книги «Сон». Коли я запитала, чому я? Світла відповіла – тому що ти випромінюєш стійке психологічне здоров’я. Цю фразу я запам’ятаю на все життя. Згодом все частіше мої знайомі і клієнти задавали мені питання, чому я не працюю сама на себе? І так по-трішки я дозріла до того, що відкрила своє агентство. Скажу чесно – до сьогоднішнього дня, я не шукала собі клієнтів, вони самі мене знаходять. Мало того, мені довелося поспішити з відкриттям фірми, щоб почати обслуговувати великого клієнта. У мене два напрямки – маркетингове агентство повного циклу і організація заходів. У моїй команді, дійсно, дуже класні фахівці. Крім цього, я надихнулася негативним досвідом соціальних мереж, де за кожне питання, пов’язане з веденням бізнесу або легалізацією перебування, сиплеться порція негативу. Тому я почала формувати майданчик для майбутніх і вже існуючих підприємців «Це мій бізнес». В кінці листопада пройшла перша зустріч з власницею грузинського ресторану в центрі Варшави. Надихаюча історія сильної жінки і практичний досвід відкриття ресторанного бізнесу. Я постійно розширюю коло перевірених людей і можу сміливо сказати, що на сьогоднішній день ми пропонуємо готові рішення для бізнесу. «Gitara» – i wszystko gra!