Русский
Polski
Зміни – це завжди складно. Настільки радикальні зміни, як переїзд в іншу країну, (нехай тільки на час навчання) можуть викликати цілу гаму емоцій: від легкої невпевненості до справжнього страху. Невідомість, невизначеність, сумніви у власній самостійності – з таким зустрічається більшість молодих абітурієнтів. Щоб повною мірою прояснити картину і розвіяти побоювання “Польща Сьогоднi” поспілкувалася з трьома студентами, які розповіли, як починалося їхнє навчання за кордоном.
Три людини, три міста, три історії
Яна отримала ступінь бакалавра англійської філології у Вроцлавському державному університеті, а в даний момент продовжує своє навчання в Варшаві.
Марина отримала ступінь бакалавра англійської філології в Україні та вирішила продовжувати навчання в Варшаві, поступивши на четвертий курс в Університет SWPS в Варшаві.
Віталій поступив на перший курс факультету міжнародних відносин в Академію ім. Анджея Моджевського в Кракові цієї осені.
Як ти прийшов/ла до ідеї навчання в іншій країні?
Яна: Знайомі порадили, у них діти вже навчалися в Польщі, сказали, що якість освіти набагато краще, ніж у нас.
Марина: Мені не подобалася українська освіта, розуміла, що з нею мало перспектив і пора б підшукати щось краще.
Віталій: До ідеї прийшов, завдяки знайомим, які вже навчалися тут і поділилися досвідом.
Чому саме Польща?
Яна: Тому-що Польща була дуже популярна в той час, багато студентів поступали саме туди. До того ж не сильно далеко від України та й батьки могли відвідати якщо що. З введенням безвізу все стало ще простіше.
Марина: Не дуже далеко від дому, поїздка займає не більше доби. Фінансова сторона мене теж влаштовувала
Віталій: Мову можна вивчити швидше, так як вона дуже схожа на нашу, плюс не дуже далеко від дому. Привернула наявність можливостей, наприклад, поїхати згодом даі до Європи.
Що вплинуло на вибір міста?
Яна: Ну, Вроцлав я якщо чесно не вибирала. Ми з мамою постійно переглядали університети, які краще за рейтингами. І ось мама якось прочитала про Вроцлавський університет, я подивилася фотки города, мені сподобалося. Ось так і вирішили.
Марина: Спочатку я вибрала університет, для мене місто не було найважливішим
Віталій: Відстань, ціни на навчання, ціни на житло, і, до того ж, вважаю Краків одним з найкрасивіших міст Польщі.
Чи користувалися ви послугами агентств? Які враження?
Яна: Так, я користувалася послугами агентства Students way у Вінниці, і враження найпозитивніші. Керівниця агентства досі наша добра знайома. Ми тоді не знали які документи потрібно зібрати, що треба робити, працівники агентства зробили все за нас.
Марина: спочатку я звернулася в агентство, але зрозуміла, що можу впоратися сама. Враження не дуже хороші, тому що їхні послуги були занадто дорогі, а якість роботи залишала бажати кращого
Віталій: Я не користувався послугами агентств, так як не бачу в цьому ніякого сенсу, скоріше навіть навпаки.
Що думаєш про гуртожитки в Польщі?
Яна: Ну в залежності від міста та гуртожитку. У першому гуртожитку, у Вроцлаві, взагалі не сподобалося, сусідка погана попалася, та й умови не дуже. Але наприклад, в інших, де жили мої знайомі, було набагато краще. У Варшаві дуже навіть непогане, цілий рік витримала [сміється].
Марина: Гуртожитки комфортні, все досить нове, немає проблем з опаленням і гарячою водою. В цілому, задоволена
Віталій: Гуртожитки на рівні, багато разів доводилося бувати, хоча і не жив, загальне враження позитивне.
Польська. Як довго ви вчили його перед поїздкою?
Яна: У мене польська була ще в школі, з 6 класу приблизно. Також їздила в мові табори в Польщу (наша школа організовувала). Але вільно говорити почала вже коли приїхала на навчання.
Марина: я вчуся англійською, тому польську вчила півтора місяця виключно для себе. Загальних знань досить, щоб без особливих проблем орієнтуватися в повсякденному житті.
Віталій: Вчити почав незадовго до від’їзду на індивідуальних курсах приблизно 7 місяців. Отриманого рівня біло більш ніж достатньо, щоб розуміти лекції.
Навчання. Як до вас ставляться польські однокурсники і вчителя?
Яна: Завжди ставилися дуже добре, ніколи ніхто не ображав. Але чула, що в інших містах у знайомих були проблеми. Думаю, це більше залежить від характеру людини, ніж від національності.
Марина: Все добре, особливо здивувало ставлення викладачів. Завжди допоможуть і пояснять. Однокурсники теж дуже привітні.
Віталій: Дуже порадувало ставлення викладачів в перші дні: одразу повідомили, що можуть говорити повільно і, в разі чого, повторити. Надалі залишаюся дуже задоволеним. Зі студентами теж легко знайти спільну мову.
Як проходить ваша звичайна поїздка з України в Польщу? Поради або підказки з цього приводу?
Яна: Спочатку їздила автобусом, зараз не раджу. На кордоні цілодобово можна стояти, ні поспати, ні поїсти. Потім поїздом їздила, і було навіть не погано, але після випадку, коли розвалили весь вагон у пошуках [контрабандних] сигарет, віддаю перевагу тільки літакам. Як не дивно, за ціною виходить так само як і поїзд (1500 гривень в один бік). Але квитки треба брати мінімум за місяць, і краще купувати з України. Дивилася ті ж квитки на ЛОТ, з тою самою датою вильоту, ціна при покупці з Польщі вище ніж з України.
Марина: Звичайно літаком або поїздом. Автобусом не їздила та й знайомі не радили.
Віталій: Поїздка проходить з двома пересадками. Їду поїздом, дуже комфортна, дорога до дому займає трохи більше 20 годин. Не раджу їздити автобусом, так як нерідко бувають затримки на кордоні. Один раз ми стояли 9 годин.
Які відчуття від проведеного тут часу? Що змінилося? Чи погіршилися враження?
Яна: З’явилася звичка порівнювати людей в Польщі і Україні, навіть незвично повертатися на канікули назад. Польща дуже швидко розвивається. Але і українцям, як мені здається, тут стало небезпечніше знаходитися – все більше і більше націоналістів.
Марина: Дуже рада, що зважилася використовувати цю можливість. Планую тут залишатися. Вчитися складніше, але і загальний рівень вище, так що якістю освіти я більш ніж задоволена.
Віталій: За весь час, проведений тут, дізнався багато нового і хорошого, в цілому, загальне враження навіть покращилося.
Розмовляв Ілля Дмитрієв
