Русский
Polski
11 лютого у Домі журналіста у Варшаві пройшла презентація малюнків незаконно ув’язнена язненого в Росії кореспондента Укрінформу Романа Сущенка. Донька Романа Юлія Сущенко привезла з собою на виставку п’ять оригінальних робіт батька. Кореспондент сайту “Польща Сьогодні” змогла не лише ознайомитися з “мистецтвом із-за грат”, а й поспілкуватися з донькою журналіста i почути останні новини про його життя.
Нагадаємо, 8 лютого Роману Сущенку виповнилося 50 років. І вже третій рік поспіль він проводив свій день народження у російській в’їхав язниці.
У січні Ви з матір’ю мали змогу відвідати Романа. Як це зустрітися з батьком після того, як більш ніж 2 роки не бачилися? Як батько змінився і чи змінився за цей час?
Так, вперше за 2,5 роки ми змогли обійнятися, поговорити без скла та телефону, адже лише так могли спілкуватися під час попередніх побачень у СІЗО «Лефортово» в Москві. Це щось надзвичайне в плані відчуттів! Така енергетика сильна, цілий букет позитивних емоцій. Одразу в думках промайнуло — ось то, чого так не вистачало весь цей час.
Було водночас і радісно і сумно. Гадаю, не потрібно пояснювати, чому радісно. А от щодо сумно — кожен з нас трьох ловив себе на думці, що після закінчення побачення нам з мамою доведеться повертатися додому… без батька, а йому — до жахливої камери та тюремних умов. Розум все розуміє, а серце — тужить.
Щодо зовнішнього вигляду батька — з попереднього нашого побачення, яке було в жовтні 2018-го у Москві, він ще більше схуд, постарішав, з`явилося більше зморшок, сивого волосся. Я таким його ніколи не бачила. Все це результат поганих умов, в яких він перебуває більше двох років, та постійного стресу.
Які у камері умови? Чи дозволено телефонні дзвінки, книги? Чи все ж він знаходиться в інформаційній ізоляції?
У Кіровській області РФ, де знаходиться в`язниця, взимку дуже холодно — температура сягає до 30 градусів морозу! Камера у колонії, в яку помістили батька, погано опалювалася, в ній було всього лише +13. Там також відсутні розетки та можливість їх встановити, тому навіть чаю гарячого він не міг зробити собі, щоб зігрітися. Спав у верхньому одязі.
В таких умовах він тому, що адміністрація колонії помістила його в так зване «безпечне місце», це спеціальна камера, яка знаходиться окремо від бараків з іншими ув`язненими. Це пов“язано з тим, що батькові нібито щось загрожувало з боку інших засуджених, тому його відсадили в окрему камеру. Зазвичай в ній також сидять порушники порядку, тому умови там суворіші, ніж загалом у колонії.
Після низки звернень українського консула та омбудсмена до російської сторони, умови покращилися, батька перевели до більш теплої камери, але розеток там також немає.
Відсутній і телевізор, є лише радіо, яке вмикають о 5 ранку, щоб розбудити його. Листи приходять із затримкою в 1-2 місяці, тому батько знаходиться в інформаційному вакуумі.
Ті крихти інформації, яку він отримує — поступають йому лише від нас, консула або адвоката.
Малював батько ще до ув’язнення? Чи творчість народилася уже за ґратами?
Так, батько малює з дитинства. Він самоучка. У шкільні роки малював у зошитах та робив стінгазети, у дорослому віці почав писати картини маслом на полотні. Дарував їх друзям та родичам. Коли працював у Парижі, часу малювати не було. За ґратами він повернувся до цього хобі, воно стало для нього порятунком від поганих думок, від стресу, стало можливістю передати на волю свої думки та поділитися переживаннями.
Звідки Роман бере ескізи для своїх малюнків? Це місця, які залишилися в пам`яті чи фантазія?
Або з уяви, або бере якісь ідеї з листівок, що йому надсилають з різних куточків світу небайдужі люди. Батько багато малює саме європейські міста — десь він був, кудись мріє потрапити.
Як ваш батько малює малюнки? З чого? Чи використовує якісь фарби чи це лише підручні матеріали?
Коли батько знаходився у СІЗО «Лефортово» у Москві, йому заборонено було передавати будь-які художні матеріали — пензлі, фарби. Такі правила цього закладу. Тому для того, щоб малюнки були більш об`ємні та яскраві, він почав експериментувати та використовувати різні природні барвники — чай, сік буряка, лушпиння цибулі, кетчуп, кисіль, пральний порошок. Тобто контури він малював кульковою ручкою – синьою або чорною – та олівцем, а відтінки створював за допомогою інших підручних засобів.
Вийшло просто надзвичайно! Ми йому завжди про це говоримо, а батько ніяковіє, він дуже скромна людина.
Під час виставки малюнків в Варшаві Ви згадували про книгу, яку ваш батько почав писати ще будучи вдома. Про що ця книга? І чи він продовжує її писати там?
Йшлося про книгу, яку б він хотів написати про своє ув`язнення. Вдома він ще не знав, що така біда з ним трапиться, яка кардинально переверне його життя.
Він почав робити певні замітки у СІЗО. Але поки основну частину він тримає у голові, оскільки є ризик, що під час чергової перевірки співробітники колонії просто заберуть і не повернуть йому записи. Тому він приступить до книги вже на волі, вдома.
Чому ви вирішили також стати журналістом?
Вирішила піти стопами батька. Він завжди надихав мене на це, завжди був прикладом того, яким має бути справжній чоловік, батько, професіонал своєї справи. Подобалося спостерігати за ним зі сторони. Та й власне в школі в мене виходило писати якісь тексти, тому я вирішила — чому б і ні?
Як пройшла виставка картин Романа Сущенка в Парижі?
Як і у Варшаві, паризька виставка пройшла чудово. Наша родина дуже вдячна Асоціації польських журналістів та Посольствам України у Польщі та Франції за організацію цих виставок. За те, що пам`ятають про Романа Сущенка, розповідають про нього та його творчість! Це надзвичайно важливо в контексті звільнення батька та інших українських політв`язнів.
А як можна підтримати Романа? Можливо надіслати якусь листівку чи малюнок?
Так, звісно! Йому можна написати листа чи відправити листівку. Однак потрібно писати лише російською мовою, оскільки цензура не пропустить. На жаль, там такі правила.
Адреса:
Сущенко Роману Владимировичу
ФКУ ИК-11 УФСИН России по Кировской обл.,
деревня Утробино, Кировская область,
Россия 613043
Розмовляла Христина Барабаш
