Навіщо уряду Канади підтримувати претензії WWM до Казахстану?

22 жовтня 2018 року діловий світ обговорював одне досить цікаву звістку – національна атомна компанія Республіки Казахстан – «Казатомпром» оголосила про наміри з первинного публічного розміщення своїх акцій (процедура IPO) на Лондонській біржі. Подія знакова, бо як успішне розміщення акцій на фондовій біржі дозволяє вивести компанію на новий рівень розвитку.

Одним з перших, хто порадів знаменній події, був Пол Керрол. Навряд чи це ім’я відоме широкій публіці, але ось багато казахстанців, особливо юристи, знають його добре.
Того ж дня, пан Керрол повідомив, що ні в якому разі не перешкоджатиме IPO “Казатомпрому”, так як виручені Казахстаном гроші від продажу акцій будуть потрібні, щоб відшкодувати йому колосальні збитки. Варто зазначити, що у Пола Керрола не було, і немає жодної можливості хоч якось перешкоджати такого роду угод. Тим не менш, ця людина великодушно «схвалила» IPO.

Чим же прославився цей громадянин Канади і чому його знають в Казахстані? Історія досить скандальна і відома. Дозволимо собі в декількох словах нагадати, як була справа.

У 1995-1997 роках компанія World Wide Minerals (WWM), яку очолював Пол Керрол, інвестувала кошти в розробку найбільших уранових запасів в Казахстані. Проект був надзвичайно важливим, маючи на увазі стратегічну цінність уранових руд, тому був на особливому контролі Уряду РК і особисто президента Н.Назарбаєва. WWM зобов’язалася інвестувати в атомну галузь Казахстану не менше 100 мільйонів доларів США, але в підсумку всі її операції були згорнуті, компанія збанкрутувала, а активи і майно були розпродані. Провину за те, що прибуткові уранові комбінати опинилися в передбанкрутному стані, канадці поклали на Казахстан.

Те, що з початком діяльності WWM в Казахстані уранова галузь пішла на спад (дивно, адже компанія прийшла, щоб розвивати і розвиватися) – канадців найменше турбувало. Не турбувало і те, що всього через півроку присутності WWM Цілинний гірничо-хімічний комбінат опинився у збитках на 9 мільйонів доларів США, а рівень виробництва впав майже на 60 відсотків. А до робітників на цих заводах, які весь цей час сиділи без заробітної плати і занедбаних соціальних об’єктів, які зобов’язалися утримувати канадці, компанії не було діла! Чому? Тому що діяльність WWM, очевидно, була спрямована банально на перепродаж сировини і витяг прибутку.

Зрозумівши це, Казахстанська сторона розірвала контракт з канадцями і абсолютно обгрунтовано звинуватила WWM в порушенні місцевого законодавства і нанесенні значного матеріального збитку підприємствам і навколишньому середовищу. Компанія, яка розраховувала швидко розбагатіти на казахстанському урані, швидко збідніла.
Пан Керрол сприйняв провал своєї місії в Казахстані дуже болісно – спочатку образився на Уряд РК, а потім подав на Казахстан і на «Казатомпром» в міжнародний арбітраж у Стокгольмі і американські суди.

Судова тяганина двох сторін – особлива історія. Історія абсурдна, комічна і безглузда одночасно. Суть в наступному: по–перше, для WWM всі спроби повернути активи або отримати компенсацію не мали успіху. Всі суди (крім канадських) незмінно займали позицію Казахстану. Це й не дивно: канадська компанія настільки відверто набезобразничала в Казахстані, що її вина була очевидна навіть абітурієнтам сільських юридичних коледжів. Безперспективність ведення судових позовів на цьому фланзі зрозуміли і юристи WWM і перевели атаку на інший фланг. Зауважу також, що пан Керрол весь час нарікав на те, що фактором, який став причиною його банкрутства компанії, є те, що Казахстан не видав ліцензію на експорт урану в США, що є, на його думку, кричущим порушенням міжнародного права.

«Інший фланг» це… двосторонній договір про інвестиції між Канадою і СРСР від 1989 року, який гарантує захист канадських інвестицій. На нього-то тепер і посилається канадська сторона. Де СРСР, де Казахстан і Росія є правонаступницею Радянського Союзу – це, очевидно, не вивчають у середніх і вищих навчальних закладах Федеративної Держави Канади. А шкода… Так як дані судові тяжби не кращим чином характеризують цю країну як надійного і чесного партнера. Але про це трохи пізніше.
Отже, зрозумівши, що перекласти на уряд РК свою некомпетентність і неефективність у веденні «атомних» справ складно, а зробити так, щоб сліди розрухи і занепад уранової галузі в Казахстані ніхто в світі не помітив – ще складніше, юристи WWM взялися доводити, що саме Казахстан «ексклюзивно» успадкував право у СРСР нести повну відповідальність за договором про інвестиції між двома країнами.

Від цього канадського «повороту» втратили здатність міркувати навіть найавторитетніші юридичні інстанції США (саме там розглядається справа). А апеляційний суд округу Колумбія нагадав панові Керрола, що «рішення видавати або не видавати експортну ліцензію… є суверенним правом Казахстану, заснованим на внутрішніх законах і указах республіки».

Вийшла ситуація, яку можна образно назвати «один в полі воїн». Те, що справа приречена на провал, схоже очевидно всім, крім воїна на ім’я Пол.

Залишається незрозумілим, навіщо Уряд Канади взявся підтримувати претензії WWM до Казахстану? Очевидно, що цей судовий процес значно ускладнює двосторонні відносини країн. Вплутуючись в свідомо програшну справу, Канада мимоволі завдає шкоди собі і своєму іміджу. Відповідальні люди також повинні розуміти і наступний нюанс: через подібного роду судових тяжб побічно підривається і авторитет РК в середовищі іноземних інвесторів, а це може вилитися в зустрічний позов.

Чим би цей юридичний кейс не завершився, з упевненістю можна сказати тільки одне – Казахстану щиро не хотілося б, щоб за некомпетентні рішення одіозних «бізнесменів» і підтримуючих їх канадських політиків – довелося розплачуватися пересічному канадському платнику податків. Адже судові витрати в таких справах, як правило, досягають досить значних сум. Ще дорожче коштує репутація.