Русский
Polski
Міні-тур Польщею гурту «Бумбокс» у класичному складі пройшов у Вроцлаві, Кракові та Варшаві. Ми зустрілися з музикантами за півгодини до їх варшавського концерту. Коли натовп фанів нетерпляче чекав на перші акорди «Меломанії».
ПС: Як пройшли Ваші концерти у Кракові та Вроцлаві і чи відрізняються такі концерти від українських?
Андрій Хливнюк: супер було, як вдома. Не можу сказати, що концерти у Польщі відрізняються чимось від тих, які ми граємо вдома. Ми просто граємо – тобто добре робимо свою роботу. Останніми роками я намагаюсь не концентруватись на цільовий аудиторії, а просто кайфую від справи усього свого життя.
ПС: звідки виникла ідея знову приїхати до Польщі з концертами, але у такому новому-старому складі?
Андрій Хливнюк: на прохання одного з найкрутіших українських промоутерів ми зіграли кілька таких концертів у Києві. І зрозуміли, що скучили за таким форматом, що не варто його викреслювати. Якщо люди хочуть слухати старий матеріал – супер, ми будемо його грати.
ПС: «Бумбокс» зараз і понад 10 років тому. На сцені, коли ти співаєш ті пісні, вони проживаються тобою так само, як тоді?
Андрій Хливнюк: пісні ваших улюблених гуртів – це ліки, які допомагають вам плисти через річку під назвою життя. Хтось вже отримав і переробив цей ваш біль, сублімував його і видав вам не як яд, а протияддя. Ось що таке справжні пісні. Саме тому рок-музикантом може називатись тільки той, хто максимально відвертий з собою під час написання своїх пісень. І тоді не доведеться викреслювати з концертного списку пісні.
ПС: яка з пісень тих трьох альбомів досі особливо тобі рідна?
Андрій Хливнюк: це все мої тендітні діти того часу. Зараз вони вже дорослі – одні сатиричні, інші ліричні. Всі пісні зі старої програми я співаю залюбки, у мене немає композицій, від яких я втомився. Я не ставлю пісню «Вона одна», тому що там є рима, яка зараз мені дуже смішна, тому що я вже дорослий: шампанське, квіти. І я не граю «Супер-пупер», тому що це був стьоб. Так, пісню дуже полюбили, вона стала популярною, але це не означає, що я мушу її виконувати. А якщо говорити про той склад Бумбоксу і нинішній – це дуже схожі по духу команди. Але сьогоднішня більш перфекціоністична у плані звуку, майданчиків…
ПС: тобто більш вибагливіша?
Андрій Хливнюк: ні.
ПС: живучи у Польщі, я помітила, що ми та наші культури близькі, але одночасно незнані. Як гадаєш, такі концерти, як ваш допомагають нам пізнавати один одного ближче?
Андрій Хливнюк: безумовно, але варто пам’ятати, що українські зірки – це не панацея. Головне – це суспільство і його відкритість. Думаю, українські зірки готові та відкриті на таке пізнання. Польські? Не знаю, але гадаю, ми є ближчими один до одного, ніж нам здається. Ми живемо зараз в унікальний час, коли українці і поляки можуть зближуватись і налагоджувати абсолютно нові зв’язки. Можливо, у цьому пізнанні двох культур допоможуть спільні фестивалі, але всьому свій час.
