«Записки ні про що» – книга, яка народжується в еміграції …

Przepraszamy, ten wpis jest dostępny tylko w języku Ukraiński i Rosyjski. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in this site default language. You may click one of the links to switch the site language to another available language.

Конопльова Ірина – турботлива дружина і мама трьох дітей, пропрацювавши кілька років лікарем в Києві, після переїзду до Варшави – почала втілювати свою мрію в реальність. Еміграція принесла дівчині не тільки водоспад нових емоцій, відчуттів і переживань, але сил і натхнення для того, щоб писати.

Писати про свій внутрішній світ, про те, що надихає, що торкає найінтимніші струни душі. Письменницька справа стала для Іри не просто хобі, а свого роду терапією. Отже, сьогодні знайомимося ближче з тонкою і проникливою письменницею, дівчиною, яка в еміграції знайшла себе і готова на нові звершення.

ПС: Іра, ти почала писати в Польщі?

Конопльова Ірина: ні, я писала ще в Україні, але більше про те, як пройшов день, щось на кшталт щоденника. А в Польщі з’явилося більше «розумних думок», якщо можна так сказати (посміхається). Сталося дуже багато подій, все змінилося і, напевно, саме це спонукало і простимулювало писати.

ПС: зараз ти думаєш про повернення в медицину чи все ж таки про розвиток письменницької майстерності?

Конопльова Ірина: в медицину я повертатися не хочу з кількох причин. Більш того, тут складно нострифікувати диплом і підтвердити свою спеціалізацію. Це можна зробити, якщо направду дуже хотіти. Я, мабуть, не готова до цього. Мене зараз більше приваблює перспектива розвитку письменницької справи. Чому б і ні?

ПС: про що ти пишеш?

Конопльова Ірина: це дуже різні теми про почуття, про події. Всі тексти абсолютно різні. З останнього – недавно я побачила великий будинок і через вікно було видно, як вся родина сидить за обіднім столом. І я згадала, що коли ми були в Голландії – там це повсюдно в маленьких селах. Це мене так сильно вразило, що я вирішила про це написати. Тобто, надихають ось саме такі моменти, ситуації або люди, які дуже чіпають зсередини. Іноді на стільки сильно, що хочеться про це написати.

ПС: напишеш, а що потім?

Конопльова Ірина: потім стає дуже приємно. Ставиш останню крапку – і такий приплив енергії!!! Я зрозуміла чому мене заворожує цей процес – я спочатку щось відчуваю, перекладаю це в слова, потім інша людина, читаючи їх, формує з уявних образів почуття. Цей ланцюжок трансформації дуже захоплює і полонить.

ПС: ти ніколи, напевно, раніше не відчувала нічого подібного або просто не звертала уваги як це працює?

Конопльова Ірина: напевно, так. По суті так є з усім мистецтвом – книги, картини, музика. Спочатку людина надихається чимось, відчуває, вносить те, що може і як може і потім це передає іншим в будь-яий свій спосіб.

ПС: поки що ти виставляєш есе тільки на своїй сторінці в Facebook. Як було вперше публікувати щось таке дуже особисте?

Конопльова Ірина: я не пам’ятаю про що була перша публікація, якщо чесно. Але добре пам’ятаю, що позитивні відгуки надихнули. Іноді трішки лячно викладати в мережу те, що є чимось дуже інтимним. Не всі можуть правильно зрозуміти, а одного разу мені навіть сказали, що це дратує. Але мені здається, що як позитивна, так і негативна реакція – це відгук. І найважливіше, що він є!

ПС: ти мама трьох дітей, дуже багато домашніх справ, біганини. Як тобі вдається знаходити час на творчість? Створюєш для себе спеціальну атмосферу або так – на коліні записуєш, коли є натхнення?

Конопльова Ірина: на коліні не виходить. У теплу пору року я люблю писати вранці на терасі. Я включаю музику – у мене для цього є добірка моїх улюблених пісень – і прошу, щоб мене не відволікали. Це, як я кажу, мамині хвилинки, які можуть розтягнуться на пів години або на годину. Але потім, коли у мене все вийшло, я як в тому жарті – «мама зробила добру маму».

ПС: це свого роду твоя особиста медитація …

Конопльова Ірина: так, медитація. Я б навіть сказала психотерапія. Адже почуття бувають різні – не тільки позитивні, але і смуток, журба або навіть образа. І за допомогою текстів це все можна екологічно прожити – позбутися цих почуттів і випустити їх назовні

ПС: сім’я підтримує і надихає тебе?

Конопльова Ірина: так, особливо чоловік. З його боку дуже велика підтримка, він вірить в мене. Це, до речі, була його ідея – з усього написаного, можливо коли-небудь, видати книгу. Текстів багато, їх треба структурувати. Але вже є назва – «Записки ні про що».

ПС: чи пов’язуєш ти еміграцію і цей фонтан нових подій, вражень і емоцій з тим, що ти зараз так багато пишеш і знаходиш себе в цьому?

Конопльова Ірина: я думаю, що в Україні навряд чи б у мене це вийшло. Швидше за все, я б продовжувала працювати лікарем, а оскільки це така робота, яка забирає дуже багато часу – у мене просто не було його на творчість.

ПС: насильно не пишеш? Немає такого, що ось – треба написати, бо два дні як нічого не писала …

Конопльова Ірина: насильно дуже погано виходить. Але є друга сторона медалі – якщо не пробувати, то нічого і не буде. Іноді, коли трапляється перерва – я в цьому бачу просто стоп – пауза. Але потім я все одно повертаюся, хочеться …

ПС: ти пишеш про еміграцію?

Ірина: зовсім небагато. Тому що мої читачі в основному – це мої друзі з Києва і в якийсь момент мені здалося, що для них це не дуже цікава тема, це далеко для них, вони цього просто не розуміють.

ПС: отже, в планах книга?

Конопльова Ірина: так, це, звичайно поки в планах … Я зараз читаю про письменників, які почали писати після сорока (і що дивно – їх досить багато) і одне точно – ніколи не пізно!

Цікаво заглянути у внутрішній світ Ірини, відчути те, що її надихає? Загляньте сюди і насолоджуйтеся!

Підписуйтесь на наш канал в Telegram та слідкуйте за новинами Польщі!

Переглядайте свіжі вакансії на нашому сайті і знаходьте хорошу роботу.

Є питання? Залиште повідомлення в розділі «Питання-відповідь» і безкоштовно отримайте консультацію юриста.