Що поляки насправді думають про українців і як відгукуються про нас у соцмережі?

Даний матеріал заснований на соціологічному дослідженні групи вчених під керівництвом Марека Торшинского, а також статті журналістки видання «Dziennik Gazeta Prawna», Дороти Калинівської. Ці два джерела займалися вивченням питання, що ж змушує корінне населення Польщі так упереджено ставитися до нас, українців. Я з повною ясністю зрозумів, що влізти в чужу голову неможливо, але вірю, що, поглянувши на себе чужими очима тих, в чию країну ми приїхали і частиною якого суспільства зараз намагаємося стати, ми зможемо зробити для себе якісь висновки. Стаття містить переклад реальних цитат і постів з Facebook. Висновок з цієї статті кожен зробить сам для себе, але перш, я прошу вас прочитати її до кінця.

Які ж вони, українці?

Очевидно, ми мало чим відрізняємося від поляків. Подібно до них, є у нас люди, якими хочеться пишатися, не обійшлося і без тих, чиї вчинки викликають страх, сором і навіть презирство. Аналізуючи понад 1,2 мільйонів постів польською мовою в Facebook, соціологи прийшли до висновку, що деякі приписують нам «якусь вроджену ненависть». Вважають, що ми з молоком матері ввібрали ту ворожість і це, в свою чергу, означає – цитуючи один з постів – «онуки рано чи пізно підуть слідами дідів».

Соціологи також виявили, що подібне ставлення багато в чому базується на історичному стереотипі, а точніше – на події 40-років минулого століття. Тема вбивств на Волині і діяльності УПА перетворює будь-яку інтернет-дискусію в перепалку, і обмін образами. У реальному житті це лише сильніше загострює напругу в міжособистісних стосунках.

“Od kołyski aż po grób, polski Przemyśl, polski Lwów”, “Naszym celem Wielka Polska”

Все це можна почути і за межами інтернет-простору, проте в реальному житті людей зобов’язують норми пристойності і етики. Польські соціологи неодноразово помічали небезпеку повідомлень, що несуть в собі чисту, неаргументовану агресію, рекомендуючи користувачам повідомляти про них власникам порталів/сторінок або, у крайніх випадках – прокуратурі.

Крім цього, дослідження показало, що велику роль у створенні бар’єру між двома націями грають не тільки історичні події, але і відсутність солідарності української і польської сторони з їх приводу.

«У них УПА і Бандера вважаються героями і творцями незалежної України, хоча у нас пропаганду «бандеризма» оголошено протизаконною. Але для українців УПА і Бандера це не тільки ікони народного руху, їх прокляті солдати – персонажі популярної культури. Українці носять футболки з Бандерою, розмахують червоно-чорними прапорами» – так виглядали б практично всі пости, які посилаються на історичні події, якщо лише їх необгрунтованої агресії та нецензурної лексики.

Історики обох країн приходять до паритету, визнаючи часткову правоту обох сторін, але більшість авторів не звикли йти на компроміси. Набагато простіше діяти емоційно, нераціонально: «УПА – вбивці, відповідальні за геноцид, а вони їх вважають героями. А раз «Українці шанують вбивць», то потрібно викинути їх з Польщі, розірвати дипломатичні відносини».

Під гарячу руку потрапляють і поляки, що позитивно відкликаються про нашу націю. Найбільшого розмаху це набирає, коли до дискусії приєднується частина авторів, які сприймає українців, як «втілення зла». Тут вже будь-яка форма дискусії – навіть та, де не йдеться про захист України – впирається в звинувачення в зраді: «Ну то їдь собі на Україну і там живи!» «Ось прийдуть до тебе бандерівці, тоді і подивимося, як будеш себе почувати».

Подібний код «чужий = ворог» має місце і по відношенню до мусульманських мігрантів. З тією лише різницею, що присутність українців у Польщі більш помітна, бо їх тут більше 2 мільйонів. Їх настільки багато, що середньостатистичний поляк стикається з ними на вулиці, в транспорті, на роботі і т. д., – коментує дослідження Дорота Калиновска (Dorota Kalinowska).

Трохи слабкіше старих образ, електризує поляків питання щодо ринку праці. Який же він, українець, який приїхав на заробітки?

Як читаємо в постах – людина другого сорту, бо не може впоратися з роботою, погано продає, не розуміє або не знає реалій полькою життя. Крім того, часто з’являються пости характеру: «Ми краще впоралися з трансформацією. Ми частина західної Європи, а вони застрягли в позаминулому столітті і тільки зараз намагаються усвідомити себе як самостійний народ і побудувати власну державність».

А ті, хороші українці?

А другу половину, «тих, хороших українців» часто порівнюють з польськими мігрантами, які їздять на заробітки в Англію, Німеччину чи Голландію. Про таких пишуть:

«Я не особливо пишаюся своїми земляками, але розумію, що якось на хліб заробляти треба. Краще вже важко працювати фізично, ніж жити впроголодь. Українці зараз працюють у Польщі так само, як поляки на заході, незважаючи на те, що багато з них мають вищу освіту. Така вже доля людей з бідних країн».

Або більш прямо:

«Чим хороші українці, так це тим, що охоче беруться за роботу і швидко вчаться».

Трапляються й інші пости на кшталт:

«У мене на роботі дуже багато українців. Один з них розповів, як історію про те, що був поліцейським. Як потім виявилося права він купив. Інші знайомі розповідали, що у них там дуже часто беруть хабарі. А мужик, який права купив, виявляється, погано бачить і знайомі мені не раз говорили, що він не гальмує на червоному. Вони, схоже, відчуваються тут себе безкарними. Сама бачу ставлення багатьох з них: цього він робити не буде тому, що приїхав сюди не «працювати по-рабськи». Тому і говорять так про усю націю, що в цьому і є українці».

Суть в тому, що таку історію кожен з нас може зрозуміти і так само відгукнутися про поляків. Марек, Куба і Павло теж шахраювали на іспиті або купили права. Тільки ось «кожен своє болото хвалить» і про своїх ми б сказали: «ось, спритник», в той час, як про «чужого» – «все через те, що він відчуває себе безкарним», «у них це звичайна справа». Такий механізм уже не раз був описаний в психології суспільства – варто нам почати ділити світ на своїх-чужих і про об’єктивність вже не може йти і мови.

А критерій поділу може бути яким завгодно. Американський психолог Музафер Шериф (Muzafer Sherif) ще в 60-х довів це на простому експериментi: дітей, що прибувають у літній табір, розділили на дві групи. Кожен другий потрапив у загін Орлов, решта – в загін Змій. Як виявилося пізніше, будь-яка дія Орлов сприймалося вихователями позитивно, бо вони «свої», а Змії – ні. А між тим, критерій відбору не тільки був абсолютно не випадковим, але і запропонував психолог за пару хвилин до прибуття дітей.

Острах, що ми зіпсуємо ринок праці – таке чи це перебільшення?

Ось тут вже з’являється більше логічних аргументом – якщо роботодавець знаходить людей, які працюють за менші гроші, то його старі співробітники вже не можуть чекати надбавки. Але тут вступає макроекономічне питання – польська економіка може обійтися без українців? Більшість економістів сходяться на думцi, що Польща тепер змушена миритися із залежністю від української робочої сили. Через поголовну еміграцію, яка залишилася в країні, робоча сила вже не може задовольнити потреби  підприємств.

Серед постів чималі частину займають і позитивні зауваження на зразок:

«Я живу в Piekary (Piekarach) і спостерігаю за тим, як моя бригада, що складається переважно з українців, працює над утепленням будинку на вулиці Бешчадской (Bieszczadzkiej). Працють так само, як і на заході (сам в комуністичні часу їздив на заробітки туди і знаю, про що кажу)»

«Група приходить на роботу ще до 7 ранку, а закінчує далеко за 17 вечора. Ніхто не ухиляється, всі в русі. Я вважаю, що полякам є чому у них повчитися. Працюючи на заході і отримуючи вчетверо більше, ти мав таку ж мотивацію, як і вони зараз у нас».

Висновок?

Кожна тема, піднята в цій статті, була піднята Доротой Калинівською, полькою за походженням. Це стосується, як критики обмеженого кута зору її власних співвітчизників, так і на негативні риси самих мігрантів. Сподіваюся, цей матеріал допоміг вам поглянути на ситуацію з боку самих поляків і зрозуміти деякі причини їх агресії. Розуміння – перший крок до порозуміння. А злагода — це те, чого нашому сьогоднішньому суспільству так не вистачає.